Навіть через 29 років після катастрофи, що сталася на Чорнобильській атомній станції, немає точних даних про завдані збитки і втрачені життя. Багато років усунення наслідків аварії лише скоротили шкоду для природи і людей, але не прибрали її повністю. Саркофаг, яким накритий аварійний енергоблок, все ще виробляє шкідливі речовини і випромінювання, тому ліквідаційні роботи будуть продовжуватися.

Постать Чорнобильської мадонни ще довго блукатиме по чорній спраглій землі, яка вже не може дочекатися на теплу руку людини, яка б визволила її з цієї домовини.

Сьогодні, коли вже минуло багато років по чорнобильській катастрофі, ми більше, аніж будь-коли, наражаємося на небезпеку – за політичними заявами й угодами, за цифрами статистики, питаннями про можливість фінансування технічних заходів щодо подолання наслідків катастрофи зачерствіти, забути і втратити уявлення про те, що від аварії постраждали насамперед люди.

Утрата пам’яті в однієї окремої людини – це тяжка недуга - амнезія, нещастя для хворого та його родини. Втрата пам’яті в цілого народу, амнезія нації, чиї провідники, журналісти та педагоги забули свою минувшину і через різні причини раз у раз відкидають її та перекручують, - то найстрашніша небезпека для уражених цією хворобою, для їхніх співвітчизників і сусідніх народів.

Чорнобиль – це засторога, що звістує нову добу, яка почалася руйнуванням Хіросіми.

Чорнобиль – аж ніяк не закінчена катастрофа, чиї жахіття можна відкрити ретроспективно. Ця катастрофа лежить перед нами, і її фатальність у тому, що вона запустила perpetuummobile, вічний двигун, страху. Численні жертви, що їх вимагатиме Чорнобиль, сьогодні ще й не народженні. І "жити з катастрофою" тут означає незмірно більше, ніж змиритись із колишньою катастрофою.