25 травня 100 років від дня загибелі Симона Петлюри, одного із головних лідерів української революції та символів боротьби за незалежність України. Петлюра очолював директорію УНР, був головним отаманом армії і стояв біля витоків української державності. Радянські спецслужби роками намагалися дискредитувати його ім’я. У 1926 році політика вбили у Парижі.
Симон Петлюра є символом українського національно-визвольного руху. Як очільник української держави, організатор українських збройних сил часів Української революції, Головний отаман військ і флоту УНР він здійснив винятковий внесок в українське державотворення початку XX століття та опір російській агресії періоду Української революції 1917-1921 років.
Саме у протистоянні із більшовицькою Росією Симон Петлюра став для українства уособленням ідеї свободи, а для ворогів – бандитом, ім’ям якого назвали цілі поколінні послідовників. Петлюрівці, як і мазепинці, і бандерівці, вселяли у росіян страх і ненависть, адже волелюбність, завзятість і незламність в українцях пробудили якраз такі потужні особистості, як Мазепа, Петлюра, Бандера.
У наукових виданнях, підручниках і словниках СРСР «петлюрівщина» визначалася як «контрреволюційний буржуазно-націоналістичний рух на Україні періоду іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, очолюваний одним із ватажків дрібнобуржуазної націоналістичної партії українських соціал-демократів Петлюрою». Участь у «петлюрівщині», тобто в боротьбі за незалежну Україну, ще довго залишалася приводом для звинувачень в СРСР. Петлюрівців зображували винятково в негативних контекстах, їм надавали непривабливі епітети та неприємну зовнішність. Образ петлюрівців як шкідників, зрадників і противників нової совєтської влади швидко ввійшов у совєтський побут.
Упродовж життя Симон Петлюра боровся за українську незалежність не лише зброєю, а й словом: як журналіст, арткритик, редактор провідних українських журналів. У найсуворіші часи російської цензури організовував нелегальні друкарні. Навіть на еміграції лідер УНР продовжив видавничу справу – заснував журнали «Табор», «Тризуб», інші, які перетворювали слово на зброю в боротьбі за вільну Україну.
У 1921 році Симон Петлюра вимушено покинув терени України. Проте не відмовився від політичної боротьба за незалежність УНР. Совєтські ж спецслужби не полишали Петлюру в спокої, узяли собі за мету знеславити і зганьбити ім’я Симона Петлюри та його прихильників.
Вбивство Симона Петлюри справило неабияке враження на українську еміграцію. Член уряду УНР, дипломат Олександр Шульгин згадував, що подія об’єднала до того розрізнені кола української еміграції. Симон Петлюра своїм життям і своєю смертю засвідчив, що тільки в єдності українці здатні вистояти та перемогти.
Минуло 100 років від дня смерті Симона Петлюри, але він лишається символ боротьби за вільну Україну. На його честь в населених пунктах називають об’єкти топоніміки, зводять пам’ятники, пишуть мурали. А головне – пам’ять про Симона Петлюри увічнена в сучасному українському війську. Вояки Армії УНР і сам Головний отаман носили на однострої нарукавний тризуб. Продовжуючи петлюрівські традиції, тризуб став частиною військової айдентики Сил оборони України. З 2017 року він став частиною однострою українських воїнів. 152-га окрема єгерська бригада здобула почесне найменування – імені Симона Петлюри. Понад століття тому цю боротьбу очолював Симон Петлюра, а сьогодні її продовжують воїни бригади, що носить його ім’я.
Симон Петлюра належить до покоління людей, які не побоялися взяти відповідальність за майбутнє України у надзвичайно складний історичний період. Його життя стало прикладом служіння державі, а боротьба — частиною великої історії українського визвольного руху.
Сьогодні, в умовах нової боротьби за свободу, пам’ять про діячів Української Народної Республіки набуває особливого змісту. Їхня віра в незалежну Україну вистояла крізь десятиліття та продовжує надихати українців у боротьбі за власну державу.
Виставка-портрет «Будівничий самостійної України» розповідає про постать Симона Петлюри – людини, яка стала символом боротьби за українську державність і незалежність, акцентує, що ще за свого життя Петлюра став об’єктом російської імперської пропаганди. Після його смерті ця пропаганда лише посилилася, продукуючи міфи, стереотипи й спроби дискредитації, які в різних формах існують і сьогодні.
.